Історія пивоваріння України

30.12.1970 – начал свою деятельность «Кременчугский пивоваренный завод» мощностью 2,2 млн. дал пива.февраль 1971 – сварена первая партия пива, которое изготавливали по классической схеме.1972 – введена в эксплуатацию вторая очередь завода: стали строй элеватор и солодовня мощностью 33 тыс. т. солода в год.1983 – сварено 2,36 млн. дал пива1989 – установлена автоматическая линия розлива продуктивностью 1200 бут./час.1994 – пивзавод стал коллективным предприятием, на базе которого в 1997 г. было создано ВАТ «Фiрма Кременчукпиво». Тогда завод активно сотрудничал с чехами, был даже выпущен совместный сорт пива VEGA.2004 – сварено 110 тыс. дал пива против 450 тыс. дал в прошлом году2006 – приход на рынок Украины мощных западных концернов привел к банкротству завода. Сначала он был куплен пивоварней «Кубок» из Бусска, а когда акции завода уже передали «Приватбанку» за долги, оборудование по производству пива было вывезено и порезано на металлолом.2010 – компания объявила о своей ликвидации. 91,5% акций ОАО владел председатель наблюдательного совета Сергей Сниткин. Последние пять лет компания занималась производством ячменного солода, обладая мощностями по его выпуску на уровне 3 тыс. т в год.www.gulikbeer.com.ua http://panorama.pl.ua/specproekt/830-svoye-pivo-smachnishe.htmlСтаття від 24.09.99Ще 10 років тому кременчужани мали власне пиво бочками. І не пастеризоване, а живе, з натуральних компонентів. 2,5 млн декалітрів продукції Кременчуцького пивоварного заводу щороку реалізовувалося на Полтавщині. «Наше пиво славилося», - каже Єгор Любушко, який керував роботою підприємства чверть віку – з 1974 до 1999 року. Власний пивзавод у місті з’явився через гостру необхідність. Наприкінці 60-х років минулого століття, в період інтенсивної розбудови, місто відчувало явний дефіцит пінного напою, а також лимонадів, квасу, газованої води. А на всю область тоді працював лише один пивоварний завод у Полтаві. «Не випадково наші хлопці з таким нетерпінням зустрічали пароплави, що везли пиво до Кременчука», – згадує Єгор Любушко. Сам Єгор Андрійович у той час був директором харчосмакової фабрики. Один із її цехів виробляв безалкогольну продукцію, яка розходилася миттєво і її завжди не вистачало. Оцінивши ситуацію, керівництво міста звернулося до міністерства харчової промисловості за дозволом на будівництво в Кременчуці власного пивоварного заводу. Міністерство дозволило і навіть виділило частину грошей, решту віднайшло місто. Чотири роки тривало майже всенародне будівництво, за участі всіх міських підприємств, і в грудні 1970 р. завод було запущено в експлуатацію. У 1974 р. першого директора пивзаводу перевели до Запоріжжя, на новий об’єкт, а кременчуцьке підприємство очолив Єгор Любушко. «Колектив заводу був дружний та працелюбний, в основному – молодь. Нашим основним завданням було випускати якомога більше продукції, якісної і в широкому асортименті», – каже Єгор Андрійович. Завод збудував нові варниці і збільшив потужність з 1,9 млн декалітрів пива на рік до 2,5 млн. На той час кременчуцьке підприємство було унікальним, бо мало власну солодовню, що дозволяло забезпечувати не тільки свої потреби у солоді, а й постачати його на інші пивоварні. Кременчуцьке бочкове пиво развозили по всій Полтавщині; у Кременчуці завод мав власні ларки, де завжди був свіжий напій і за смішною, як здається зараз, ціною: 24 коп. – півлітровий кухоль. Крім того, пиво випускали і в пляшках – близько 1,2 млн декалітрів на рік. Причому несортових видів було тільки два – «Жигулівське» та «Кремінь», інші – «Московське», «Ризьке», «Оксамитове», «Поділь­ське» – випускалися за рецептами чеських пивоварів, а сировину для цього пива постачали з Німеччини. — Антиалкогольна кампанія, розгорнута в країні в часи Михайла Горбачова, сильно вдарила і по нашому підприємству, – згадує Єгор Любушко. – У ємностях заводу було завантажено 80 тонн пива, коли приїхав до мене перший керівник міста і каже: «Підприємство треба закривати!» – «А що з пивом робити, тут же на мільйон рублів?» – запитую. – «Не знаю, твої проблеми», – чую у відповідь. Ну, якось ми розвантажили ємності, зменшили випуск на 50%. І лише через 2 роки знову отримали дозвіл і почали працювати в нормальному ритмі. Але десь наприкінці 90-х років, з появою таких гігантів як «Оболонь» і «Рогань», обсяги випуску кременчуцького пива почали падати. У 1999 р. завод став акціонерним товариством і буквально за 3 дні 56% акцій скупила київська фірма. Деякий час завод ще працював, але гроші в його розвиток та реконструкцію не вкладалися, керівники змінювалися один за одним. У 2007 р. підприємство повністю припинило випуск пива. Подейкують, що новий господар планує відкрити тут кондитерський цех.  Смак дитинства«Мандарин», «Саяни», «Вино­градний», «Росинка», «Дюшес», «Вишневий» - смак цих напоїв городяни згадують з ностальгією. «Для виробництва лимонадів ми використовували настоянки, композиції, натуральні соки. Уся вітчизняна сировина, жодної хімії. Якість визначалася ГОСТом і суворо контролювалася санстанцією», – зазначає Єгор Любушко. У середньому на рік завод випускав 36 найменувань безалкогольних напоїв, від 3 до 7 видів щоденно.  Усім квасам - квасКолись бочковий квас до Кременчука не возили зі Світловодська, навпаки, місто постачало свій квас сусідам. Ні в яке порівняння не йшов він із тим, що тепер продають улітку городянам. 1 літр хлібного квасу коштував 12 коп., у літній сезон кременчуцький пивзавод щодоби відпускав від 20 до 70 бочок квасу залежно від попиту.